До проблеми визначення жанру пародії

Abstract

Статтю присвячено проблемі визначення жанру пародії в російській і українській науковій літературі XIX-XXI ст. Ми простежуємо еволюцію терміна пародії, аналізуючи визначення представлені в енциклопедичних і тлумачних словниках (Брокгауза і Ефрона, Квятковського, Тимофєєва і Тураєва, Євгеньєва і Іваннікова, Кожевнікова і Миколаєва, Воліна і Ушакова, Суркова та ін.), а також трактування терміна таких вчених, як Остолопов, Ожегов, Тинянов, Новіков, Пропп, Рассадін, Тяпков, Гроссман, Нудьга, Драч, Гетманець, Мельникова та ін. Ми вибираємо найбільш прийнятне на наш погляд визначення пародії, яким скористаємося надалі для аналізу пародійних творів Д.Д.Мінаєва. В даному дослідженні ми спираємося на важливе теоретичне положення про двоплановість пародії, сформульоване Ю.М.Тиняновим. «Перший план» пародії, буквальний, постає перед читачем, коли він бачить текст. Але за цим, явним і буквальним планом пародії, незмінно ховається «другий план» – об'єкт. «Другий план» вибудовується в свідомості читачів з різним ступенем повноти – в залежності від ступеня ерудиції, начитаності та рівня іроніко-гумористичної інтуїції. Тинянов встановив, що в пародії обов'язковою є несумісність двох планів, їх зміщення. Ця нестиковка слугує сигналом пародійності, почувши який читач перестає вірити в буквальність «першого плану». В.І.Новіков додає тезу про «третій план», міру того неповторного сенсу, який передається тільки пародією. Прочитання «третього плану» – це зіставлення «першого» і «другого планів», вихід на глибинне вимірювання пародійного змісту. Він є вищою змістовою інстанцією пародії. У ньому криється її багатозначність, багатство змістових відтінків. Т.В.Мельникова синтезувала і узагальнила визначення, дані Тиняновим і Новіковим: літературна пародія – це «специфічний різновид сатирико-гумористичної творчості, який ґрунтується на контрасті того, що відображається («першого плану»), до того, що відображено («другого плану»), результатом чого є комічний образ об'єкта».