Експертиза законопроектів: український та зарубіжний досвід

Abstract

Реальне існування верховенства права, ефективні реалізація та захисту прав, свобод і законних інтересів учасників правовідносин, утвердження законності в країні не можливе без якісної законотворчості. Практика конституційного судочинства свідчить про визнання органом конституційної юрисдикції неконституційними законів внаслідок порушення процедури його прийняття чи невідповідності його змісту конституційним положенням. Експертиза законопроектів як окремий етап процесу нормотворення дозволяє покращити його рівень, усунути наявні прогалини чи виправити невідповідності між чинними нормативно-правовими актами. Відповідно, експертиза законопроектів може слугувати одним із засобів запобігання недолікам нормативної системи та їх усунення, що забезпечує попередження та протидію зазначеним факторам. Метою експертної діяльності при законотворенні є утвердження і забезпечення прав та свобод людини і громадянина (згідно з ч. 2 ст. 3 Конституції України), а також недопущення звуження змісту і обсягу існуючих прав і свобод при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів (відповідно до ч.3 ст. 22 Конституції України). Удосконалення процесу законотворення сприяло ухвалення Закону України «Про правотворчу діяльність» від 24 серпня 2023 року. Водночас внаслідок ухвалення цього акту необхідно забезпечити подальше узгодження норм чинного законодавства, зокрема, в аспекті регулювання експертизи законопроектів. Так, у зазначеному Законі та Регламенті Верховної Ради України передбачені різні види обов’язкових експертиз; вимагає чіткого визначення система суб’єктів експертної діяльності, визначення рівня імперативності висновків експертів, консультативних висновків окремих суб’єктів у межах їх компетенції (наприклад, Вищої ради правосуддя і Верховного Суду), Венеціанської комісії тощо. Потребує законодавчого оформлення питання правової природи консультативних висновків (зокрема, Верховного Суду та ВРП), а також Венеціанської комісії. На нашу думку, консультативні висновки національних суб’єктів повинні враховуватися обов’язково, а у випадку не включення рекомендацій з них до проекту закону, ВРУ повинна надати відповідне обґрунтування. Висновки Венеціанської комісії є джерелами «м’якого права» і повинні враховуватися законодавцем за умови відповідно до національному публічному порядку. Отже, з урахуванням позитивного зарубіжного досвіду у досліджувані сфері у законодавстві слід більш детально і комплексно виписати процедури погодження законопроектів, їх експертного оцінювання, порядок розгляду, врахування висновків та результатів обговорення, наприклад у нормах Регламенту ВРУ.