Нормалізаторська справа Євгена Тимченка

Abstract

У статті висвітлено погляди відомого українського мовознавця професора Євгена Тимченка на найбільш дискутовані питання, що виникали серед дослідників – перших нормалізаторів української літературної мови в період 20-х – 30-х років ХХ століття. Під ту пору, названу добою українізації, коли українська мова врешті-решт отримала статус офіційної й почала розвиватися прискореними темпами, постало нагальне питання про вироблення стандартів або норм для літературної мови як вищого щабля розвитку національної мови. Під ту пору українська літературна мова не відзначалася своєю сталістю і нормативністю. Серед працівників пера повсякчасно зринали питання про правильне вживання того чи того мовного явища. Не завжди мовознавчі погляди на внормування мовної одиниці чи синтаксичної конструкції збігалися, через що виникали гострі дискусії. На поч. 20-х років минулого століття в українському мовознавстві сформувалися дві течії – крайні пуристи й помірковані пуристи – різниця між якими полягала у відмінних підходах до внормування тогочасної української літературної мови. Є. Тимченко, якого Юрій Шевельов уважав крайнім пуристом (до таких останній зараховував іще А. Кримського, С. Смеречинського, О. Курило в її ранніх працях, М. Гладкого), стояв на етнографічних позиціях і намагався зберегти всі особливості української народної, або, як тоді казали, живої мови, що виокремлювало б її серед інших слов’янських мов. У статті вирізнено цілу низку найбільш дражливих питань, які ставали предметом жвавих дискусій у тогочасних мовознавчих колах. Акцентовано на мовознавчих поглядах Євгена Тимченка, що викладені в його маловідомих наукових розвідках. Зроблено висновок про значення нормалізаторської справи мовознавців 20-х років минулого століття задля подальшого розвитку української літературної мови.